Історична довідка

Новокалинівська об’єднана територіальна громада
Центр громади – м. Новий Калинів

novkalyniv_miska_rada.jpg

Чисельність населення станом на 01.01.2018 року – 7384 особи.

Населені пункти, що входять до складу спроможної територіальної громади та чисельність населення:

  • місто Новий Калинів - 4191 осіб;
  • село Калинів - 494 особи;
  • село Кружики - 273 особи;
  • село Корналовичі - 890 осіб;
  • село Гординя - 962 особи;
  • село Мала Білина - 385 осіб;
  • село Велика Білина - 187 осіб;
  • село Велика Хвороща - 2 особи.

Об’єкти соціально-культурного призначення:

  • Новокалинівський міський центр первинної медичної (медико-санітарної);
  • Новокалинівський міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
  • Новокалинівське ВУЖКГ;
  • школи – 3;
  • клуби – 7;
  • бібліотеки – 7;
  • амбулаторії – 3;
  • фельдшерсько-акушерські пункти – 4. 

Історична довідка м. Новий Калинів

Новокалинівська міська рада надає Вам інформацію про місто Новий Калині.

Символіка міста:

Герб і прапор

Gerb_prapor_m._Novkalyniv.jpg

Прапор територіальної громади представляє собою прямокутне полотнище, з нижніх кутів до середини верхнього краю йде білий клин, на якому червоний кетяг калини зі зеленим листком, обабіч на синьому фоні по жовтому мечу з крилом, повернутим вістрям вгору.

Герб територіальної громади представляє собою геральдичний щит (чотирикутний, закруглений униз). У синьому полі зображене геральдичне вістря срібного кольору з кетягом червоної калини з зеленим листом, обабіч – по золотому мечу з крилом, повернутому вгору. Кетяг калини вказує на назву міста, а крилаті мечі символізують військові авіаційні частини, що тут розташовані. Герб, згідно з правилами сучасного українського місцевого гербоутворення, вписано у декоративний картуш, увінчаний срібною міською короною, що свідчить про статус поселення.

Символіка територіальної громади затверджена рішенням 14-ї сесії Новокалинівської селищної ради №2 від 25 листопада 2004 року.

Географічне розташування

Новий Калинів – місто в Самбірському районі. Місто розташоване в південно-західній частині Львівської області, розташоване за 64 км від Львова на автомагістралі Львів-Тернопіль-Ужгород. 10 км на схід від м. Самбір, районного центру Львівської області, на лівому березі річки Дністер на відстані 2 км. Площа міста становить 0,8 км². Загалом географічне розташування Нового Калинова є вигідним, оскільки поряд міста проходить електрифікований залізничний шлях та автотраса Львів-Ужгород.

Координати: 49°33′38″ пн. ш., 23°18′16″ сх. д. 

Населення міста

На 01.01.2018 року населення міста Новий Калинів становить 4191осіб.

Історична довідка

Біля берегів бурхливого Дністра розташовано мальовниче місто Новий Калинів, яке потопає в зелені. Стрункі та високі тополі чи не найкраще можуть розповісти про історію міста, адже все розпочиналося з них.

Наприкінці 30-х років було почате будівництво літовища, але розпочалася Друга світова війна і роботи було припинено. Після війни неподалік аеродрому було посаджено тополі, які осушили заболочену місцевість, де з часом було збудовано перші споруди військового призначення. Це було в 1951 році, а в 1952 році розпочалося інтенсивне будівництво житлового масиву: 3-х поверховий будинок для керівного складу, 110 фінських будинків, гуртожиток, 10 споруд військового призначення. У центрі збудували Будинок офіцерів, санчастину, штаб, котельню, два магазини, відділення зв’язку, систему водопостачання.

В серпні 1960 року на аеродром Калинів перебазувався прославлений в боях Великої Вітчизняної війни 340 Бреславльський окремий авіаційний полк.

З кожним роком населення містечка зростало, разом з тим потреби в житлі та побуті. З 1970 року військове містечко почало розбудовуватись. Збудовано 18 п’яти поверхових будинків, перукарню, кафе, медпункт, профілакторій для льотного складу, 2 котельні.

В 1990 році було розпочате будівництво школи на 1000 місць, перша черга якої була відкрита в листопаді 2000 року.

В 80-х роках тут базується 368 окремий штурмовий авіаційний полк, а з травня 1988 року на аеродром Калинів був виведений з Афганістану 335 окремий бойовий вертолітний полк в повному складі.

В грудні 1999 року військовому містечку № 120 Постановою Верховної Ради України надано статус селища міського типу Новий Калинів, а Постановою Верховної Ради України № 2686-ІV від 21 червня 2005 року віднесено селище Новий Калинів до категорії міст районного значення.

Населення

Національний склад: українці – 89,1%, росіяни – 9%, білоруси – 1,3%, інші – 0,6%.

Інфраструктура

Сфера послуг – Новокалинівське ВУЖКГ, Новокалинівська лікарська амбулаторія ЗПСМ, 2 перукарні, 2 кафе і шкільний буфет, майстерня по виготовленню дерев’яних виробів, майстерня по ремонту одягу, 26 магазинів.

Комунальне господарство – Новокалинівське ВУЖКГ, Новокалинівське управління торгівлі.

Освіта

  • Новокалинівський НВК “СЗШ І-ІІІ ст.-ДНЗ”, при школі діє дитячий садок “Калина”.

Культура

  • Народний дім.
  • Новокалинівська комунальна бібліотека.

Релігія

  • Церква святого рівноапостольного великого князя Володимира УПЦ КП, УГКЦ “Преображення Господнього”.

Традиції

  • День захисту дітей, День міста, храмове свято, День виводу військ з Афганістану.

novkalyniv_den_sachystu_ditei.jpg

novkalyniv_den_sachystu_ditei_1.jpg

novkalyniv_den_sachystu_ditei_2.jpg

Архітектура

  • Меморіальний комплекс полеглим в Афганістані, миротворчих місіях і при ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

DSC_0010-960.jpg

DSC_0008-960.jpg

Інформація про міську раду

Загальний склад ради – 22 депутати.

Виконавчий комітет міської ради – 10 членів.

  • Міський голова м. Новий Калинів – Юзвяк Богдан Осипович.
  • Секретар міської ради – Каркач Ярослава Іванівна.
  • Перший заступник міського голови – Чулик Оксана Василівна
  • Заступник міського голови – Козедуб Олександра Олександрівна.
  • Керуючий справами виконкому (секретар виконкому) – Хома Емілія Миколаївна.

Адреса ради:

81464, Львівська область,
Самбірський район,
місто Новий Калинів, пл. Авіації, 1а

Номер телефону: (03236) 2-24-50, 2-24-66, 2-29-76.
Номер факсу: (03236) 2-24-50.

Адреса електронної пошти: novkalynivrada@ukr.net

 

Історична довідка с. Калинів

Історія

Перша згадка відноситься до 1783 року, коли після поділу Речі Посполитої 1772 року, на території Королівства Галичини та Володимирії, на місці сучасного села Калинів німецькі переселенці-колонізатори організували сільськогосподарську колонію Кайзердорф.

Поселення cпроектовано і побудовано «хрестом», а отримало назву Кайзердорф від німецьких слів: «Кайзер» — Імператор і «дорф» — сільський. Колоністами планувалося будівництво католицької церкви на цьому місці, проте з ряду причин костел в той час побудований не був.

Самбірський округ та поселення Кайзердорф у складі Австро-Угорщини перебували аж до закінчення Першої Світової війни. З 1919-го по 1939 роки, Кайзердорф входить до складу Cамборского Повіту Львівського воєводства у складі Польської Республіки.

У кінці 1939 року, згідно Пакту Молотова — Ріббентропа від 23 серпня 1939 року, територія колишнього Самбірського повіту і поселення Кайзердорф переходять під юрисдикцію СРСР і входять до складу УРСР. У 1939-1940-х роках, переважна більшість німецьких колоністів Кайзердорфа, за програмі «Heim ins Reich», покидає Галичину та виїжджає в Німеччину. З осені 1939 року поселення Кайзердорф за рішенням радянської влади отримує назву Калинів. З червня 1941 по серпень 1944 роки, після нападу Німеччини на СРСР, Калинів знову стає Кайзердорфом у складі Самбірського округу, дистрикту «Галичина», аж до моменту його захоплення Червоною армією 7 серпня 1944 року. Кайзердорф знову перейменовують в Калинів, та підпорядковують Самбірському району Дрогобицької області УРСР. 21 травня 1959 Дрогобицька область включена до складу Львівської області.

З 1991 року, село Калинів у складі Самбірського району Львівської області незалежної України.

 

Пам'ятки

  • Пам'ятник сотенному УПА Григорію Янківському («Ластівка») та 100 героям-повстанцям, які загинули на Закерзонні, Перемишльщині і Самбірщині у 1940–1954 р.р.

Відомі особи 

  • Янч Франц (24 серпня 1909 1 травня 2006) австрійський письменник, доктор богослов'я.

Освіта

  • Дитячий навчальний заклад, який діє при Новокалинівському НВК

Культура

  • Народний дім.
  • Сільська бібліотека.

Релігія

  • Церква  Архистратига Михаїла.

Tserkva svyatoho Arkhystratyha Mykhayila selo Kalyniv.jpg

Історична довідка с. Кружики

 

У 1753р. було підписано акти про розмежування земель між селами Кульчиці, Кружики, Бабине, Калинів, Пиняни, Озимина, Корналовичі, 

Дубляни та ін.

У 1772р. відбувся поділ Польщі, внаслідок якого село опинилося у Габсбурзькій імперії. 

У 1882 р. біля с. Кружики працювала однокласна початкова школа. Навчання велося на польській мові до 1936р.

 

Культура

Народний дім.

Сільська бібліотека.

 

Релігія

Церква святого Архистратига Михаїла.

 

Історична довідка с. Корналовичі

 

КОРНАЛОВИЧІ — село, розташоване на річці Дністер, за 16 км на північний схід від районного центру, за 5 км від залізничної станції Калинів. Населення — 1631 чоловік.

Вперше Корналовичі згадуються в письмових джерелах за 1375 рік під назвою Корниловичі.

У 20—30-х рр. XX століття в Корналовичах і Гордині розгорталась активна діяльність місцевих комуністів, серед яких особливо виділявся уродженець Гордині, син бідняка, Ф. Ю. Кульчицький. Вже у 1920 році він організував в селах Гордині, Корналовичах і Сокирчицях підпільні комуністичні гуртки. З 1921 по 1927 рік він — член Самбірського повіткому КПЗУ. В 1922 році був обраний членом Самбірського, а в 1924 році — Стрийського окружкомів. В січні 1928 року обирається в ЦК і секретаріат «Сельробу-єдності», а літом цього ж року — кандидатом у ЦК КПЗУ. За революційну діяльність був неодноразово арештований і засуджений до тюремного ув’язнення. Помер у 1965 році. У 1927 році він був одним із організаторів страйку сільської бідноти у маєтках Созанського в селах Корналовичах і Гордині. За кілька днів до страйку, 27 березня, в Корналовичах відбулося передстрайкове віче, а також збори місцевої профспілки сільськогосподарських робітників, на яких було вирішено почати страйк. Тут же на зборах було обрано страйковий комітет. 1 квітня 1927 року почався страйк. Він тривав біля двох тижнів і закінчився задоволенням вимог страйкуючих. Близько 200 жителів села взяли участь у першотравневій демонстрації 1927 року в м. Самборі. В селі у 1927 році діяла організація «Сельроб», яка вже у 1930 році налічувала 65 членів. За кілька днів до визволення, у 1939 році, в Корналовичах був створений ревком, на чолі якого став Н. Г. Іванович. Створена комітетом земельна комісія розділила між сільською біднотою поміщицьку землю. В жовтні 1939 року виборці Калинівського виборчого округу обрали селянина-бідняка з Корналович П. Т. Гінька депутатом до Народних Зборів Західної України. У 1940 році в Гордині створено колгосп, а в Калинові — радгосп. В роки тимчасової гітлерівської окупації в Корналовичах діяла підпільна група (Л. П. Москв’як, Г. І. Нерест, М. Д. Охен-душко, П. В. Якушевич та ін.). Підпільники мали зв’язок з партизанами.

 

Освіта

Корналовицький НВК

Дитячий навчальний заклад, який діє при Корналовицькому НВК

 

Культура

Народний дім.

Сільська бібліотека.

 

Релігія

 

1. Римо-католицький храм Матері Божої Ченстоховської в с.Корналовичі

 

Римо-католицький храм є спорудою псевдоготичного архітектурного стилю. Будівля була споруджена у 1890 році паном Феліксом Созанським, щоб польські мешканці села не добирались на відправу в село Дубляни (на той час місцеві римо-католики належали до парафії у Дублянах). Каплиця використовувалась як публічна філіальна святиня (філія від Дублянського римо-католицького храму).Побудували швидко, за одне літо: домовилися із однією італійською фірмою, яка привезла його в розібраному вигляді. За номерами на всіх деталях та по кресленнях архітектора його склали за дуже короткий час.

Будівля була споруджена як каплиця та гробовець роду Созанських, що володіли селом за часів Польщі. Каплиця була освячена під титулом Пресвятої Діви Марії в 1890 році. Історія роду Созанських тісно переплетена з Корналовичами. Ще 1820 року наші землі були придбані цим польським родом, який надовго оселився в нашій місцевості. На 1880 рік маєток Созанських у Корналовичах становив: 790 моргів поля орного, 590 моргів лук і городів, 179 моргів пасовищ, 161 морг городів, 39 моргів неужитків, 710 моргів лісу. Окрім того, пани Созанські мали ще володіння в Дублянах та Озимині. Ця родина мала у власності п'ять фільварків.

Місцеве українське населення зазнавало всіляких утисків і принижень від польського пана. Про те, хочеться звернути увагу на останнього представника цього роду – Станіслава Созанського. Він був постаттю своєрідною і цікавою. Попри все негативне, він був справжнім природолюбом: на фільварку висадив чудовий сад, до кожного дуба в отій його пречудовій діброві ставився просто з пієтетом, прочистку дозволяв робити тільки хорошим спеціалістам, а дуба, який підлягав зрізуванню, сам особисто оглядав. До кінця 1990-х – початку 2000-х рр. зберігся в цій діброві так званий «мурований» або «цементований» тисячолітній дуб – як пам'ятка про турботливих господарів.

Созанський залишився в пам'яті корналівчан ще однією згадкою. До сьогоднішнього часу усі дороги, що ведуть в село обсаджені красивими липовими алеями.

Останні пани Созанські (Антоній і Фелікс) із сім'ями були похоронені в родинному гробовці (у підвалі каплиці). Останній Станіслав Созанський помер 1939 року і заповів весь свій маєток Краківській Академії Мистецтв. Зробив він такий же благородний жест, як і його прадід Адам, котрий, закупивши наше село, через три роки спорудив у ньому греко-католицьку церкву. Вона, до речі, як одинокий свідок добрих справ роду Созанських, стоїть і досі – сьогодні це храм Воскресіння Ісуса Хреста.

Каплиця використовувалась як публічна філіальна святиня (філія від Дублянського римо-католицького храму).

Прізвище архітектора невідоме.

На даний час храм носить назву Матері Божої Ченстоховської.

Іконостасу костел не має. Є велика ікона Матері Божої Ченстоховської (копія оригіналу, який пропав в роки ІІ Світової війни).

Від 40-х років ХХ століття по 1991 рік каплиця не працювала, а після реставрації стала місцевим костелом. В 1991 році відбулась перша відправа.

Деякі деталі (наприклад, баляси) для реставрації було взято від зруйнованого костелу в Волощі.

Із каплицею роду Созанських пов’язані деякі історичні події, про які розповідають і дотепер старожили нашого села.

Так, в роки ІІ Світової війни на даху каплиці розмістився німецький снайпер (оскільки каплиця знаходиться на найвищій місцевості нашого села), який впродовж тривалого часу відстрілював противників. Його було вбито артилерійський снарядом, який і зруйнував дах каплиці.

Ще одна подія пов’язана із руйнуванням гробовця. Жителі нашого села розповідають, що в післявоєнні часи в приміщенні школи в с.Корналовичі проживали учні зі Львова, які з метою пошуку скарбів пробрались в гробовець, зруйнували могили Созанських. Певний проміжок часу останки тіл були розкидані навколо каплиці, а з часом були перепоховані.

Римо-католики с.Корналовичі святкують храмовий празник 26 серпня. Відправи відбуваються щонеділі та на всі великі свята.

Настоятелем костелу є ксьондз-пробощ Анджей Курик, помічником (вінарієм) – о.Августин.

На даний час храм являється філією від Самбірського костелу.

2. Церква Усічення голови Іоана Хрестителя.

3. Церква Богоявлення Господнього.

 

 

 

 

Історична довідка с. Гординя

 

Найдавніші записи, які стосувалися села, знаходилися в Коронній метриці, початку XVI століття. В Перемиських актах гродського і земського судів, які розглядали різні майнові справи і вели записи в Коронну метрику (де згадуване село), зазначені 1511, 1532, 1538 роки. Завдяки цим записам вдалося встановити як село називалося раніше і від чого походить його назва. Спершу село (осада) називалося Ордина, потім Ординя і вже пізніше — Гординя. Отже, походить назва його від терміну «орда» (так звалася самоуправа у селах, населених «ординцями» – княжими слугами). Звідси можна стверджувати, що село було засноване в княжі часи. Основним обов'язком ординців було контролювати княжі землі. Наглядали вони ще за дорогами та возили князівські депеші на велику відстань.

У 1557 році стається подія, яка дає зрозуміти, коли ж було засноване село. Саме тоді до короля Сигізмунда ІІ звернувся мешканець села, шляхтич Іван Федькович Гординський, за пітвердженням грамоти ХІІІ століття, яка була надана його родичеві князем Левом Даниловичем. До 1557 року село Гординя вважалося королівським і належало до Самбірської економії, до Дублянського ключа. Гординські були в селі солтисами, а маючи грамоту, вони ставали власниками і могли здійснити його продаж. Король 8 січня 1557 року підтвердив цей документ. Це дуже важливо зазначити, тому що деякі вчені, які цей документ вивчали пробували доводити, що він не автентичний. Звичайно, оригіналу цього документа немає, є хіба що дві копії, одна з XVI століття, а друга з пізніших часів[1]. В грамоті йшлося про таке :

“Я, князь Лев, возвали єсмо з Литовської землі Стефана Лізда, дали єсми єму в Самборскій волости село Гординю, а другоє Дорозево зо всіми ужитками і землев, і сіножатами, со дубравами, з лісами, і бортами, і сітми, і з ріками, і со млином, і со єзіорми, і потоки, со криничами, і со риніами, і со всіми прави, так яко сми сами держали і тако далисмо єому на вікі і дітіом єго і внучатом єго і правнучатом єго на вікі.В ненадобі уступатисіа на тоє слово нікому, а хто сіа уступит суд ми і з ним будем мати перед Богом ”.

Якщо грамоту видав князь Лев Данилович, то видано її було до 16 березня 1301 року, як вважають вчені, це дата його смерті. Отже, є два варіанти першої згадки про село Гординю. За одним з них, село було вже в ХІІІ столітті, за другим — теж не пізніше. Також є третій варіант пов'язаний із заснуванням села Гордині. Його залишив Іван Федькович Гординський, який помер наприкінці 70 — х років минулого століття. Це був великий книголюб, історик, про якого ще в 1938 році писав в своїй книзі Іван Филипчак (автор історичних повістей, відомий громадський діяч, освітянин):

“В Гордині найдеш і нині не одного шляхтича, що думає категоріями давнини, мріє про давню велич своїх предків… в скринях тієї збіднілої шляхти знайдеш Велику історію Грушевського, що над її розділами ломлять собі голови в тихі зимові вечори поважні шляхтичі і працюють над генеалогією Гордієнка, над родоводом Осипа Юрія Федьковича Гординського… В скринях тієї шляхти знайдеш такі поважні твори, як В. Липинського, “Листи до братів – хліборобів”. Тут знайдеш також кореспонденцію з нашими передовими людьми, як ото з покійним Осипом Маковеєм, професором Грушевським, листи від В.Липинського, що йому тутешній шляхтич Іван Федькович Гординський хотів на вигнанні прийти з матеріальною допомогою, за що В. Липинський сердечно подякував, а допомоги не прийняв”.

Так от, Іван Филипчак твердив, що бачив особисто і зняв копію із ще однієї копії грамоти князя Лева у якій була кінцівка і позначена дата: 5 травня 1274 року. Якщо це правда, то це і є перша згадка про заснування села Гординя.

Отже, є три варіанти про походження села Гордині, з яких бачимо, що воно є одним із найдавніших на Самбірщині.

 

Відомі уродженці

Греділь Степан Осипович — український футболіст, що виступав на позиції захисника.

Юрій Гошка - Священик Греко-Католицької Церкви св. Дмитрія в селі Гординя. Загинув у червні 1941 року в тюрмі НКВД м. Дрогобича.

Іван Наконечний (Орленко) - Сотник УПА. Загинув у Гордині 4 березня 1948 року під час облави НКВД.

 

Освіта

Гординянська СЗШ І-ІІ ступеня.

 

Культура

Народний дім.

Сільська бібліотека.

 

Релігія

Греко-Католицька Церква св. Дмитрія.

 

 

Історична довідка с. Велика Білина

Згідно з ревізією 1692 року селом володіли 66 шляхтичів. Тоді у Великій Білині було 11 кметів. Кількість осілих дворів була 77.

Культові споруди.

Село Велика Білина має два храми — Стрітення Господнього (1837) та Св. Василя Великого (XVII ст.). Також діє монастир Святого великомученика і цілителя Пантелеймона УАПЦ.

У Великі Білині, 1686 року, було закладено монастир під управою отців Василіян. Відомо, що у 1691 році монастир перейшов в унію, у 1743 році був інкорпорований, а у 1811 році — закритий.

Цей монастир мав велике релігійне значення для парафіян, тому що в ньому містився чудодійний образ «Успіння Божої Матері». Мешканці частини села, що має топонімічну назву Підгай ще й досі святкують храмове свято 28 серпня, в день Успіння Богородиці. У 1841 році отці Василіяни продали живий інвентар, гранти навколо монастиря, а також сіножаті, після яких досі залишилася топонімічна назва Кляшторне, забрали з собою цю чудотворну ікону і завезли до своєї головної резиденції в Лаврові.

Зараз від монастиря залишилася тільки дерев'яна двозрубна безверха церква св. Василя, вкрита спільним дахом з низенькою вежею і наметом на західному фасаді. На території, де колись стояв монастир, досі зберігаються дві криниці. Старожили стверджують, що їх викопали, оскільки тут двічі людям об'являлася Матір Божа.

 

Культура

Народний дім.

 

Історична довідка с. Мала Білина

 

Згідно з ревізією 1692 року селом володів 1 шляхтич. Тоді у Малій Білині було 27 кметів. Кількість осілих дворів була 28.

 

Освіта

Малобілинська СЗШ І ступеня.

 

Культура

Народний дім.

Сільська бібліотека.

 

Релігія

Церква Пресвятої Богородиці.

Церква Пресвятої Трійці.

 

Історична довідка с. Велика Хвороща

Культові споруди

 

У 18 ст. в Хворощі існував жіночий монастир. Обитель була розташована на місці, де зараз храм свв. Петра і Павла. Монастир згадується в джерелах лише двічі: у 1716 та 1719 рр. В цьому часі ігуменя Форощанського монастиря Марта (Винницька) та черниця Анатолія (Желізна) провадили судовий процес із своїми сусідами. Ймовірно, монастир перестав існувати вже в першій половині 18 ст.

У 1759 р. о. Панько Головчинський виступає в джерелах як Форощанський капелан. Згідно з вироком Перемишльського єпископського суду цей священик мав зректися прав на посідання землі Форощанської капеланії. На підставі цієї згадки можна зробити припущення, що монастир у цьому часі вже не існував. В реляціях Перемишльських унійних (греко-католицьких) єпископів з 60-х рр. 18 ст. про стан своєї єпархії обитель не згадується.

У 1775 р. в Хворощі, на той час присілку села Лука, існувала філіальна церква святих апостолів Петра і Павла. Вона була перенесена із одного з сіл Перемишльської єпархії.

Існуючу дерев'яну церкву, збудовану в 1720-х роках перенесли до Хворощі у 1868 році з сусіднього с.Лука. Святиня ремонтована у 1904 році. Закрита по Другій світовій війні у 1948 році. У 1990 році греко-католицька громада провела ремонт будівлі.